Рекомендації батькам підлітків під час воєнного стану

Тривожність — індивідуальна властивість особи, риса характеру, що проявляється схильністю до надмірного хвилювання, стану тривоги в ситуаціях, які загрожують, на думку цієї особи, неприємностями, невдачами.

У 8 класах головним стає прагнення підлітка до автономії в колективі ровесників і визнання цінності власної особистості в очах однолітків. У багатьох підлітків є потреба «бути значущим в очах ровесників», що призводить до переживань, завищеної тривожності. 

Поради батькам та вчителям:

  1. Ні в якому разі не можна маніпулювати дітьми. Ні батьки, ні вчителі не повинні підривати авторитет один одного.
    2. Дорослий і сам повинен не бути суперечливий у своїх вчинках і діях. Якщо сьогоднішніми рішеннями ми закреслюємо те, що проголосили вчора, це потрібно чесно пояснити дитині.
    3. Чесність і довіра до дитини – два кити, на яких стоїть емоційне благополуччя дітей. Третій кит – безумовне прийняття дитини. Ні позначки, ні досягнення дітей не повинні розглядатися як основна цінність. Дитина повинна знати: він хороший, коханий і буде таким завжди.
    4. Ми повинні довіряти вибору дітей. З ким вони дружать, куди ходять – це їх особиста справа. Дуже важливо, щоб підліток зберіг щирі і глибокі контакти з кимось із дорослих.
  2. Уміти розпізнавати прояви його тривоги, щоб не лаяти за те, за що треба пожаліти, не вимагати того, чого дитина не в змозі виконати.
  3. 6. Підвищувати самооцінку дитини. Допомагати йому знаходити ситуації, в яких він один з кращих, хвалити якомога частіше, не скупитися на прояви любові.

Підготувала: практичний психолог Новопокровського опорного ліцею – Амосова Тетяна Єгорівна

 

Підліткові реакції (починаючи з 13,5 – 14 років) в кризовій ситуації аналогічні реакціям дорослої людини. У більшості випадків підлітки реагують так само як і дорослі: це може бути проблема з концентрацією уваги, коливання настрою, спалахи дратівливості або злості, занепокоєння, ступор, істерика, відсутність апетиту або, навпаки, занадто сильний апетит, розлади сну, втома.

Будь-яка реакція в умовах війни є нормальною, якщо вона не є занадто тривалою.

Попри те, що підліткові реакції в стресі схожі з реакціями дорослого, у підлітка, на відміну від дорослого, ще не повністю сформовані захисні механізми психіки. У психічно здорової дорослої людини механізми психологічного захисту в кризових ситуаціях все одно міцніші.

Тому, задача батьків по можливості мінімізувати негативний вплив цього довготривалого стресу на дітей. 

Тривожність, розгубленість,  занепокоєння батьків – все це дуже передається дитині. Підліток відчуває цей стан батьків (або одного з батьків) і в нього також наростає тривожність і занепокоєння.

І навпаки, якщо підліток бачить перед собою демонстрацію спокою, зібраності або наявності плану у батьків, то це все допомагає йому пережити  стресовий кризовий період із найменшими «втратами для психіки», тобто зберегти психічне здоров’я. Навіть якщо у вас немає плану, або план «такий собі», все одно демонструйте, що цей план є. Демонструйте впевненість якщо не в завтрашньому, то хоча б у сьогоднішньому дні.

Хочу ще додати про почуття провини, яке почало з’являтися у батьків або у матерів, які виїхали, або навпаки, залишилися.

По-перше, зрозумійте, що ви не Господь Бог, ви не можете знати на сто відсотків як буде правильно і краще для вас і вашої дитини – виїхати чи залишитися. В перші дні війни багато людей виїхало.  Так сталося, що одні опинилися в повній безпеці, а інші – ще в більшій небезпеці. Тому що це війна, це непередбачувані обставини і прорахувати щось не завжди можливо.

По-друге, пам’ятайте, що частіше за все вина – почуття деструктивне. Почуття провини знесилює людину. А це нікому зараз не потрібно. Як вже було зазначено, насамперед треба бути зібраним.

Тому намагайтеся переключитися з цього деструктивного почуття на почуття відповідальності, переключитися на турботу про тих, хто поруч. Відповідальність за дітей, стареньких батьків, домашніх улюбленців тощо.

Треба зазначити, що в умовах війни також не рекомендується занадто розширювати сферу своєї відповідальності, це може обернутися емоційним виснаженням. Зона вашої відповідальності повинна мати межі та підкорятися правилам логіки.

Ще раз нагадаю, що почуття провини знесилює людину, а почуття відповідальності спонукає до дій.

 

психолог Амосова Тетяна